Генерали вермахту ставили Ватутіна вище інших радянських воєначальників і давали йому виразні прізвиська: «Гросмейстер» і «Шахіст».
Герой перемоги
Військовий до мозку кісток, такий собі справжній вояка, Микола Ватутін прожив недовге життя і все його присвятив армії. Він у 19 років вступив до лав Червоної армії і залишався в ній до загибелі в 1944-му. На відміну від багатьох інших воєначальників Великої Вітчизняної війни, Ватутін не служив у царській армії. Це, втім, не дивно: коли трапилася революція, йому не було й шістнадцяти.
«Ватутін - енергійна, наполеглива людина з багатою ініціативою і допитливим розумом», - саме так характеризувало його командування під час навчання у Військовій академії імені Фрунзе наприкінці 20-х.
Дії керівництва країни, як відомо, вносили корективи в життя радянських воєначальників. Так і Ватутін: йому не дали закінчити Академію Генштабу, де він займався після Академії імені Фрунзе. «Великий терор» забрав багатьох офіцерів, тому Ватутін був направлений в Київський військовий округ, де його досить швидко призначили начальником штабу і командиром корпусу. Далі кар'єра пішла вгору.
1940 рік. Ватутін - заступник начальника Генштабу. Червень 1941-го - начальник штабу Північно-Західного фронту. Далі в тому ж дусі, аж до загибелі в лютому 1944 року під час зіткнення з бійцями Української повстанської армії.
Щоб зрозуміти, що Ватутін під час війни був далеко не останньою фігурою, можна подивитися з ким, особливо в перші дні Великої Вітчизняної, Сталін проводив наради. 23 червня о 3 годині ночі він викликав у Кремль Молотова, Ворошилова, Тимошенко, Кузнєцова і Ватутіна. Увечері того ж дня склад дещо інший, але Ватутін незмінний. Відправляючи Жукова на Південно-Західний фронт, Сталін у відповідь на спробу заперечень говорив, щоб той залишив за себе в Генштабі саме Ватутіна. Сталін, без сумніву, з увагою ставився до того, що йому говорив Ватутін. Жуков у своїх спогадах називає його серед тих воєначальників, яких Сталін цінував найбільше.
Незважаючи на це, звання Героя Радянського Союзу Микола Ватутін отримав лише в 1965 році, посмертно, через двадцять один рік після того, як був смертельно поранений - чи то в засідці, чи то в перестрілці з бійцями УПА.